9 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

«Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави».

(Мікалоюс Даукша,1527-1613, литовський священник, мовознавець)

Мова – це не тільки спосіб спілкування, мова – код нації, її світ, віра, традиції, філософія життя народу. «… мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.”

Наша мова сформувалась ще в X-IV ст. до н.е. Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину, після приєднання України до московії, тому що росіяни почали називати свою мову схожим прикметником «русский языкъ”. Поступово назва «українська мова» перемогла в усіх українських регіонах.

Характерною особливістю нашої мови є не тільки мелодійність, але велика кількість слів в зменшувально-пестливій формі. Це особливість і українського народу: миролюбивого, мужнього. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там – навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно. Попри пестливе звернення до воріженьків, українці все ж сильний народ, який вміє за себе постояти. Про це свідчить словник синонімів, у якому найбільше синонімів  має слово «бити».

Кулачити, гилити, стусувати, човпти, мотлошити будемо ворога, доки ні одного не залишиться на нашій землі. І це не просто слова, це наше сьогодення, коли ми б’ємося з нахабнілим «сусідом» і доводемо своє право на свободу, незалежність. Гамселимо за право на свою  історію та традиції, культуру та мову вільного і миролюбивого українського народу.

«Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів».