День пам’яті жертв депортації кримських татар

ХАЙТАРМА

  (повернення)

                  Вона загорнула в хустку Коран і попрямувала до виходу.

                     – І це все, що ви з собою берете?- запитав червоноармієць.

             -Цього достатньо, щоб жити. У мене п’ять онуків загинули на війні,

6-й онук бореться за нашу землю. Побачиш його, скажи йому, що він зрадник.

         22 квітня 1944 рік. В доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. В листі до Сталіна Берія написав про «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу».

         11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного Комітету Оборони №5859 про організацію депортації кримських татар, в якій не приводилось ні однієї цифри, яка б свідчила про масштаб кримськотатарського колабораціонізму, але було накладено тавро колективної провини на цілий народ. За 79 років не з’явилося жодних архівних підтверджень масового колабораціонізму кримських татар.

         18 травня о 03.00 розпочалася спецоперація, яка завершилась о 16.00 20 травня. 32 тисячі співробітників НКВД залучили до проведення депортації. На збори людям давали до 15 хвилин.

          В перші 3 дні для перевезення депортованих використано було 63 ешелони з товарними вагонами. Під час такої «подорожі», яка тривала від 2 до 3 тижнів, загинуло близько 8 тисяч людей…

         180 014 кримських татар було висилено під час головної хвилі депортації 18-20 травня 1944 року.

         Багато жахливих цифр… За ними стоїть життя людини, життя цілого народу – кримських татар, яких москва у 1948 р. визнала довічними переселенцями.  І лише у 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

         Новою трагедією для кримських татар стала анексія Криму Росією у 2014 році.

         І знову відчуття втрати рідної землі, і «… чудовий сей край богоданий у неволі в чужих пропадає».

         Мужній і нескорений кримськотатарський народ продовжує доносити до людства свої життєві історії, тому що тільки завдяки їм можна скласти правдиву картину того, що сталося.

«Нас привезли до ешелону, що стояв у полі, і стали вантажити у вагони для худоби, де не було чим дихати від смороду й такої кількості людей. Люди напівсидячи дрімали на голих дошках, лежати місця не було. Туалету в вагоні не було. Воду для пиття набирали на зупинках, якщо встигали… Люди помирали дорогою, нам, дітям, щоб ми не злякалися, говорили, що не потрібно дивитися на небіжчиків».

«Поселили в почорнілих дерев’яних бараках, що кишіли клопами й тарганами, в них до нас жили зеки. Але ув’язнених хоч якось годували, а нас ні. Працездатних юнаків і дівчат, практично підлітків, погнали на лісоповал, чоловіків же не було – чоловіки були на фронті».

 «Вони забрали у нас Батьківщину, забрали найбільш підлим способом, коли чоловіки відстоювали на фронтах честь і гідність людини, коли на карту було поставлене саме життя, коли одвічне питання «бути чи не бути» звучало не зі сцени театру, а на полях битви. Вони заодно забрали всі наші права, залишивши лише право на смерть. Нам заборонялося все, окрім смерті».

         Ці та багато інших історій людей, які зуміли в нелюдських умовах зберегти свою самоідентичність, застерігають світову громадськість від можливого повторення геноциду, якого б народу це не стосувалось.             “Російський світ, який пропагує Путін, – це не світ Чехова, Буніна, Купріна, Тургенєва. Це світ Путіна і тої от відвертої большевістської напівп’яної гопоти. Якими б не були стосунки українців та кримців, упродовж історії у нас було багато спільного і єдиний ворог”, – режисер та актор Ахтем Сеітаблаєв.