ПОЕТ І ХУДОЖНИК УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Черкаські лани спілої пшениці і жита, поля жовтих соняшників з великими квітами-голівками на міцних стеблях. Серед поля – старий млин-дідуган лякає своїми крилами дітлахів. Сонце заходить за обрій.

У старенькій дідовій хаті є велика стара піч. Вона – берегиня цього дому. І зігрівала, і годувала всю сім’ю в часи лихоліть.

На стінах охайної української хати висять сімейні фотографії та ікони. Але на самому видному місці – великий портрет в розшитих рушниках. ТАРАС ШЕВЧЕНКО… Насуплені брови, розкішні вуса, задумливий погляд. Це перше знайомство з КОБЗАРЕМ: його чи її. Він – оберіг батьківського дому, рідної землі, української мови..

Читаєш… Розмірковуєш… Дорослішаєш..

І вражає, і заворожує Тарасове слово… Могутнє!  Правдиве!  Живе! Вічне!

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра…

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!

«Вічна пам’ять Шевченку-поету і добра пам’ять Шевченку-художнику».